Україна посідає третє місце за кількістю заяв, які перебувають на розгляді Європейського суду з прав людини. Про це йдеться в оприлюднених 30 січня 2014 року статистичних даних щодо діяльності ЄСПЛ у 2013 році, повідомили УНІАН у прес-службі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Повідомляється, що станом на 31 грудня 2013 р. на розгляді Європейського суду знаходилося 13 тис. 284 заяви, подані проти України, що складає 13,3% від загальної кількості заяв у Суді (майже 100 тис.). Наша держава посідає третє місце за кількістю заяв, які перебувають на розгляді Суду, після Росії та Італії.
У 2013 р. Євросуд загалом розглянув 10 тис. 330 заяв стосовно України. При цьому лише 2% цих заяв визнані прийнятними, тобто такими, що можуть бути розглянуті по суті. Відповідно, 98% заяв були визнані неприйнятними або вилучені з реєстру справ.
Разом з цим, минулого року на розгляд Суду надійшло 13 тис. 152 нових заяв проти України.
У 2013 році Європейський суд ухвалив 916 рішень по суті стосовно 3 тис. 659 заяв. Майже половина цих рішень стосувалися п’ятьох держав – членів Ради Європи: Росії (129), Туреччини (124), Румунії (88), України (69) та Угорщини (41).
При цьому, хоча кількість рішень по суті, ухвалених Європейським судом стосовно України у 2013 році, є меншою у порівнянні з минулими роками, ці 69 рішень стосуються 2 тис. 281 заяви, тобто 62% усіх заяв, за якими були ухвалені рішення по суті. Це пов’язано з тим, що Європейський суд з прав людини об’єднав переважну кількість згаданих заяв у низку справ (йдеться про десятки заяв в одній справі).
Найбільша кількість заяв проти України, за якими у 2013 році були ухвалені рішення по суті, стосується системної проблеми невиконання (тривалого невиконання) рішень національних судів, що становить порушення частини першої статті 6 і статті 13 Конвенції, статті 1 Протоколу №1 до Конвенції. Адже, на думку Європейського суду з прав людини, після ухвалення пілотного рішення «Юрій Миколайович Іванов проти України» наша держава так і не спромоглася запровадити ефективні засоби юридичного захисту або поєднання таких засобів, здатні забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів відповідно до принципів Конвенції та практики Суду. У 15 справах Європейський суд визнав порушення Україною частини 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) у частині невиконання рішень національних судів (йдеться про справи, в яких об’єднані десятки заяв). Наприклад, у справі «Цибулько та інші проти України», у якій рішення по суті ухвалене 20 червня 2013 р., об’єднано 250 заяв.
Крім цього, Європейський суд констатував 28 порушень Україною права на свободу та особисту недоторканність (стаття 5 Конвенції), 4 порушення права на життя і 8 порушень права на ефективне розслідування фактів смерті осіб (стаття 2 Конвенції), 23 порушення права на заборону нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження і 3 – права на заборону катування (ст.3 Конвенції), а також 10 порушень права на ефективне розслідування фактів застосування нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження та катувань (ст.3 Конвенції у процесуальному аспекті), 20 – права на ефективний засіб юридичного захисту (стаття 13 Конвенції), 20 – права на захист права власності (стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції), 19 – права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції), 11 – права на розгляд справи судом у розумні строки (стаття 6 Конвенції), 7 – права на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції), 2 – права на свободу зібрань та об’єднання (стаття 11 Конвенції) та 1 – права на заборону дискримінації (стаття 14 Конвенції).
